Аніме: що це, причини популярності аніме-культури по всьому світу

Слово «аніме» походить від англійського ‘animation’ і вимовляється «анімеї». JapanCraft пише, що в Японії аніме називають будь-який мультфільм іноземного або вітчизняного походження. У решті світу так називається мультиплікація, створена в Японії або в Південно-Західній Азії. Аніме буває повнометражним або багатосерійним. Часто такі мультфільми створюють для повнолітнього глядача, тому включають у них складні сюжетні лінії та торкаються дорослих тем.

Перші зразки аніме з’явилися на початку XX століття. Саме тоді Японія познайомилася із завезеною із Заходу технікою мультиплікації. Традиція оповіді бере початок у XI столітті, коли з’явилися «емакімоно» — горизонтальні сувої з розповідями та послідовними кольоровими ілюстраціями.

Найстаріше аніме «Katsudo Shashin» датується 1907 роком і триває 3 секунди. Другий мультфільм, що зберігся, «Namakura Gatana» («Тупий меч») створений 1917 року Дзюн’їті Коті. Перше показане на телебаченні аніме «Три казки» вийшло 1960 року. Його створив Кейко Кодзоное.

Біля витоків сучасного аніме стоїть Осаму Тедзука. У 1960-х роках він запозичив у Волта Діснея манеру малювання персонажів і спростив зйомки. Це дало можливість прискорити створення аніме, що було потрібно через слабку підготовку персоналу знімальної групи. Завдяки цьому внеску Осаму часто називали «легендою» і «богом манги та аніме».

До 1970-х років у Японії сильно зросла популярність манги, і багато графічних романів були анімовані. У цей період аніме набуло звичного сучасному глядачеві формату.

Специфіка аніме

Аніме відрізняється від інших видів анімації художнім стилем і методами виробництва. Візуально аніме-роботи демонструють велику стилістичну різноманітність. Більшу їх частину створюють як художній твір в особливій авторській манері та з розрахунком на конкретну аудиторію — діти, дорослі, юнацтво, дорослі.

Сучасне аніме використовує кінематографічні ефекти, відмінні від прийнятих на Заході. Нюанс у тому, що його завжди знімають ніби рухомою камерою, що дає змогу створювати широкі панорами, складні динамічні кадри, ракурси, які неможливо зробити в реальності. Ще одна технічна особливість: в аніме спочатку створюють візуальну частину і наприкінці виконують озвучування.

Є правила промальовування персонажів. Їхні тіла зазвичай точно відображають пропорції людського тіла. Каноном дизайну персонажів аніме залишається перебільшений розмір очей, запозичений у Діснея. Волосся героїв в аніме часто яскраве або укладене незвично. Нерідко його колір говорить про характер героя: наприклад, рудоволосі персонажі зазвичай запальні. Інші елементи обличчя більшою чи меншою мірою мультяшні.

Художники аніме і манги використовують загальний канон міміки, щоб висловити певні почуття і думки. Наприклад, у чоловічого персонажа може піти носом кров, коли він збуджується, у героя, що нервує, з’являються краплі поту на лобі, щоки червоніють від збентеження.

Є обмежений набір архетипів — дере. Їх налічується 12. Найпоширеніший типаж — «цундере». Його представники демонструють ворожість до коханої людини. Часто трапляються «яндере» — одержимі сталкери і «дандере», які люблять мовчки. Непоодинокими є «камідере» з комплексом бога, а також «хімедере» або «удзідере» (чоловічий типаж) — принцеси і принци, перед якими всі зобов’язані плазувати.

Популярність аніме, чи небезпечне воно

Популярність аніме поза Японією зумовлена унікальністю сюжетів і яскравим національним колоритом. Їхні персонажі завжди оригінальні. Кожен із них має передісторію, впізнаваний вигляд і навіть дату народження. Мешкають вони у світах, багато з яких схожі на наш, але мають цікаві особливості. Наприклад, у них існує магія, є інші виміри, живуть надприродні істоти.

Моллі Кісікава з CBR пише, що спочатку аніме-фільми та серіали показували рідко. Їх сприймали як заборонений плід, перекладали нелегально і поширювали через інтернет безкоштовно, що влаштовувало багатьох любителів графічного мистецтва. З появою цифрових платформ інтерес до аніме зріс. При цьому попит на альтернативні переклади підвищився, оскільки їх і зараз роблять без дотримання правил політкоректності, якими в Японії ніхто не переймається.

Чому популярна аніме-культура? Іша Бассі з BuzzFeed зазначає, що аніме допомогло позбутися тривоги, відволіктися від незліченних проблем і дало привід посміхатися, сміятися і забути про стрес. Загалом захоплення аніме дає змогу відчувати приналежність до спільноти, яка цінує індивідуальність і можливість вільно виражати себе. Усе це породжує відчуття комфорту та надихає фанатів, допомагає їм підняти на новий рівень самосвідомість.

У чому небезпека аніме? Журнал TechNadu пише, що занадто багато чогось може нашкодити. Аніме не виняток. Надмірно довгий перегляд такої мультиплікації може призвести до залежності, в деяких випадках дуже сильної. Також аніме може містити неприйнятний контент, демонструвати насильство, кров, сцени сексу та нетрадиційні стосунки. Існує порнографічне аніме, у якого є власна назва — хентай.

Чи можна дітям дивитися аніме? Cyber Purify, що спеціалізується на захисті дітей від шкідливого контенту, пише, що хвилюватися загалом не варто, якщо дитина дивиться аніме, що відповідає її віку, у помірних кількостях.

Оригінальне і водночас впізнаване з першого кадру аніме обожнюють дорослі та діти. Яскраві харизматичні персонажі, захопливі сюжети та іскрометний гумор, що подається в найнесподіваніші моменти, — все це робить аніме популярним.